Ви дивитеся travelua_com_ua

Мандрівка Україною
ВИЖНИЦЯ 
18-е-серпень-2009 03:29 pm
ВИЖНИЦЯ – невелике прикарпатське містечко з населенням всього у 5 тисяч мешканців. Проте дивовижна краса навколишніх гір та лісів, стрімкого Черемошу у поєднанні з оригінальною архітектурою австрійських часів робить її справжньою перлиною прикарпатської частини Буковини.



Одна з перших згадок про місто датується 1158 роком. За правління князя Ярослава Осмомисла тут було побудовано фортецю Городок-на-Черемоші. Навколо фортеці стояло дві вежі, на яких чергували вартові. У 1259 році фортецю зруйнували монголо-татарське військо під керівництвом Бурундая, і з двох веж залишилася лише одна. За однією з легенд, ця вежа й дала назву поселенню – «Вежниця». За другою легендою назва «Вижниця» погодить від вишень, яких тут дуже багато. За третьою («Возниця», «Важниця») – від слів «віз» або «вага», пов’язаних з торгівлею, а за четвертою назва поселення пов’язана з висотою та навколишніми горами.


Офіційною ж датою заснування Вижниці є 1501 рік. Саме в цьому році місто вперше згадується у книжці молдавського літописця Йона Нікульче. Літопис свідчить, що за часи Штефана Великого після перемир’я з поляками польський король подарував І.Тевлуту ряд сіл, серед яких згадується і Вижниця. В 1767 році молдавський господар видав йому грамоту на право торгового містечка. У XVIII столітті Вижниця вже була одним з найбільших поселень у Буковині. Але найбільшого розквіту містечко зазнало за австро-угорських часів, коли місто стало найважливішим торговим пунктом Буковини, пов’язаним з лісовим господарством. А у 1885 році Вижниця стає повітовим центром – резиденцією повітового уряду і повітового суду.




Розвиток торгівлі й ремісництва призводить до того, що протягом ХІХ століття Вижниця стає майже суцільно єврейським містечком. К 1900 року євреї Вижниці складали понад 80 відсотків населення міста. Звідси виводить своє коріння пізній хасидизм – містична течія у новому іудаїзмі. Саме в горах навколо відбувалося духовне становлення засновника хасидизму, проповідника, цілителя, а в майбутньому і пророка, Баал Шев Това (справжнє ім’я – Ізраїль Бен Еліезер). З рештою, в Вижниці сформовано один з напрямків хасидизму – Вижницький, започаткований цадиком Менахемом Менделем Бен Хамом Хаґером.




При в’їзді у місто з боку Вашківців ліворуч за цвинтарем знаходиться залізнична станція з будівлею вокзалу початку ХХ століття. Такі маленькі двоповерхові вокзальні споруди можна побачити в багатьох містечках Західної України.




На розі Української та вулиці Шкрібляка не доходячи до будинку районної ради знаходиться будівля гімназії. Української гімназія у Вижниці була яскравим осередком національного життя українців в австрійський період. Заснована 22 листопада 1908 року при сприянні при сприянні громадського діяча, дипломата, депутата австрійського та буковинського сеймів графа Миколи Василька, вона стала центром виховання молоді в національному дусі для всієї Гуцульщини та Прикарпаття і сприяла духовному пробудженню для українців Буковини і Гуцульщини. Стіни закладу бачили і традиційне відзначення Шевченківських днів, і урочисті заходи не честь інших визначних постатей української культури.




Трохи вище за гімназією, якщо підніматися уверх вулицею Шкрібляка, знаходяться корпуси районної лікарні, збудовані за австрійських часів.




Ще вище, у будинку під номером 13 по вул. Загула розташовані два корпуси Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. Василя Шкрібляка – найстарішого в Західній Україні мистецький навчальний закладу. «Крайовий науковий заклад для столярства, токарства, різьбярства та металевої орнаментики» був відкритий 15 жовтня 1905 року за рішенням Міністерства освіти і культури Австро-Угорщини також за не без допомоги графа Василька.


За радянських часів на базі школи відкрито Вижницьке училище прикладного мистецтва, яке пізніше перейменоване у коледж, що носить ім’я першого вчителя Василя Шкрібляка – родоначальника усієї гуцульської різьби. До існувавших раніше відділень різьби по дереву та художній обробки металу додалися спеціалізації по ткацтву і моделюванню одягу.






Музей Вижницького коледжу прикладного мистецтва розташований на перехресті вулиці Української з вулицею Т.Шевченко за адресою вул.Українська 67. У фондах музею коледжу зберігаються понад 600 експонатів дипломних та кращих семестрових робіт: це жіночі блузи, чоловічі сорочки, серветки, рушники, доріжки, скатертини тощо.




Будинок спортивної зали коледжу колись слугував вижницьким євреям синагогою.




За корпусами коледжу – занедбаний сквер з бюстом видатного поета Буковинської Гуцульщини Юрія Федьковича.




Поруч зі сквером – житловий будиночок, в якому протягом 1869 – 1870 років мешкав поет, будучі повітовим інспектором народних шкіл, домагаючись запровадження у них навчання рідною мовою.






Повернемося до вже знайомої нам гімназії і продовжимо шлях до центру міста вулицею Українською. На протилежному від музею коледжу боці вулиці Української, де збереглася історична забудова, стоїть будинок дитячої та юнацької творчості, в якому за румунських часів розташовувалося найпопулярніше у Вижниці кабаре.




Якщо з Української звернути ліворуч на вулицю Шевченка, то поруч з ринком побачимо колишній будинок румунської прикордонної застави. Розташування такої установи саме в цьому місце не було випадковим: через дорогу, де несе свої води Черемош, у міжвоєнний період проходив румунсько-польський кордон.




А ми продовжуємо прогулянку Українською. З обох сторін вулиці на нас дивляться яскраві одно-двоповерхові кам’яниці австрійської доби.






Багато таких кам’яниць і на довколишніх вулицях – Черемоша, Гагаріна, Івасюка.








Ліворуч напроти сучасного поштамту не доходячи до центральної площі розташована Вижницька загальноосвітня школа. Триповерхова будівля колишньої «народної школи» споруджена ще за часів цісаря Франца Йосифа і була осередком середньої освіти для вижничан починаючи від часів Австрійської імперії і закінчуючи незалежною Українською державою.




На правому боці вулиці Української майже на початку центральної площі розташований кінотеатр ім. Шевченка. Сьогодні майже нічого не нагадує про те, що будівля кінотеатру колись була синагогою.




Проходимо ще декілька десятків метрів і ми – на центральному майдані міста. Як і в більшості європейських міст центральна площа мала назву Ринок. І як більшість європейських міст, Вижниця має свою ратушу, хоча й не схожу на своїх сестер з інших міст. Сама площа Ринок теж незвичайна: фактично це є бульвар, що знаходиться між вулицями Українською і Грушевського. Архітектурний ансамбль площі, що сформувався наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, в основному зберігся і до наших часів.




Центральне місце в ансамблі площі Ринок займає будівля ратуші, що знаходиться праворуч майже в кінці площі. Двоповерхова будівля зі стильною декоративною башточкою з двома заломами увесь час свого існування виконувала адміністративні функції: була магістратом за австрійських часів, примарією – під час румунської окупації, повітовою управою – за часів відновлення української державності у 1918 – 1920 роках, відділенням Держказначейства у часи Незалежності. Декілька років тому будівлю у казначеїв відсудив міській суд.




Ймовірно, що саме на цьому місці місцевим гуцулам – учасникам селянського повстання, промовляв свої революційні слова керівник повстання, депутат австрійського парламенту Лук’ян Кобилиця. У 2007 році на центральній площі захиснику українського селянства встановлено пам’ятник.




У двоповерховій кам’яниці яскраво-жовтого кольору з балкончиком на другому поверсі, що стоїть напроти ратуші боці площі, знаходилась одна з найстаріших в Вижниці аптек. Призначення будівлі до сьогоднішнього дня не змінилося.




Це одна яскрава будівля на майдані Ринок:




Єврейське минуле Вижниці мало величезний вплив на формування її архітектурного обличчя. На початку ХХ століття у Вижниці налічувалося 11 єврейських божниць, перша з яких виникла у другій половині XVIII століття, також цілий комплекс культових споруд – ритуальна лазня, єврейська школа для хлопчиків, «дім мудрості». Нажаль, не збереглася найголовніша й найвеличніша божниця з двома двоярусними баштами, що нагадувала вже відому нам синагогу в Садгорі. Проте, деякі єврейські культові споруди все ж достоялись до нашого часу.



На протилежному від ратуші боці площі Ринок кидається в очі триповерхова кам’яниця бірюзового кольору із заломним дахом. Це – колишня головна синагога, споруджена ще у австрійську добу, одна з небагатьох іудейських божниць, що збереглася до нашого часу. Під час першої світовою війни божницю спалили російські війська, після чого, весь міжвоєнний період вона стояла в руїнах. У 60-ті роки минулого століття колишню синагогу реконструювали то зробили в ній районний будинок культури.

Саме тут розпочинав свій творчий шлях майбутній народний артист України Назарій Яремчук у складі ВІА «Смерічка». Зараз у приміщені колишньої божниці розташований будинок народної творчості та дозвілля. Проте навіть не зважаючи на значні перебудови, які зазнала будівля, колишня синагога залишається однією із домінант Ринкової площі, кам’яним свідоцтвом єврейського минулого Вижниці.




За головною синагогою – маленька синагога для молоді. Зараз тут котельня.



Ліворуч від колишньої синагоги знаходиться рожевий двоповерховий будинок із оригінальним фронтоном на центральному фасаді та скатним дахом. Це ще одна культова єврейська споруда – міква, що слугувала іудеям лазнею.






Південно-західна частина площі Ринок впирається у колишню вулицю Поштову, яка зберегла багато архітектурних відгомонів старої Вижниці. За радянських часів та у перші роки Незалежності вона носила назву вулиці Миру, а в 2007 році перейменована на честь героя України, командувача Української Повстанської армії генерал-хорунжого Романа Шухевича.




На лівому боці площі на розі з вулицею Шухевича стоять найстаріші кам’яниці Вижниці. А на протилежному боці вулиці овіяна легендами будівля районного відділу внутрішніх справ, яка за часів румунського панування слугувала борделем, а пізніше – рестораном.




Якщо повернути ліворуч на вулицю Шухевича і рухатися у напрямку гір, на правому боці вулиці побачимо невеликий сквер. Тут раніше стояла будівля поштамту, а сьогодні розташована загальноосвітня школа-інтернат ім. Назарія Яремчука.




В одному з учбових корпусів школи – малій художній академії, у австрійський період розташовувалася цісарсько-королівська повітова команда жандармерії.




У дворі школи-інтернату встановлений пам’ятник видатному українському естрадному виконавцю.




Ще одна будівля на території школи, схожа на палац – колишня садиба єврея-лісопромисловця.






Поруч, під номером 10 – це одна симпатична будівля, що, очевидно, теж має відношення до єврейського минулого Вижниці.






Напроти колишнього поштамту стоїть стара одноповерхова кам’яниця, відома, як колишній будинок-готель Анни Москви-Голоти. Збудований в класичному стилі у кінці 70-х років ХІХ ст. Влітку 1901 року тут на шляху до курорту Буркут зупинялася поетеса Леся Українка. Вражена гостинністю господині, вона присвятила їй вірш, увіковічений у альбомі господині.




Меморіальна дошка та барельєф на будинку свідчать про те, що на початку минулого століття тут зупинялися Іван Франко та Ольга Кобилянська. Пізніше у різний час тут бували постаті української літератури Василь Стефаник, Гнат Хоткевич, Іван Труш, Олесь Гончар, Федір Погрібняк та Павло Загребельний. Сьогодні у будинку розташувалася продуктова крамниця, а при вході красується вивіска часів Анни Москви «Торгівля змішаними товарами» трьома мовами: німецькою, польською та українською. На подвірні будинку збереглася стара в’їзна брама, що вела до заїжджого двору.




Якщо пройди далі вулицею Шухевича, потрапимо на перехрестя з вулицею Січових Стрільців, де раніше стояла головна єврейська святиня Вижниці – "Темпель рабина" –споруда з двома двоярусними вежами, побудована у мавританському стилі. Темпель оточував цілий комплекс культових хасидських споруд. Сьогодні від комплексу у спотвореному перебудовами вигляді на вулиці Січових Стрільців збереглася будівля колишньої синагоги, в якій розташований адміністративний корпус маслозаводу, та «палац цадиків».






Крім численних свідоцтв колишньої хасидської слави Вижниці в місті збережено і ряд християнських культових споруд. Щоб оглянути дві з них, повернемо з вулиці Шухевича ліворуч на вулицю Січових Стрільців. Піднімаючись вгору, вона плавно переходить в улицю Лук’яна Кобилиці. Незабаром на правому боці вулиці побачимо старий православний цвинтар. Тут з 1867 року стояла дерев’яна церква Святої Параскеви, яка у 1930 році була перенесена до сусіднього села Багна. На початку ХХ століття на протилежному боці вулиці розпочато будівництва нової мурованої Миколаївської церкви, яку було освячено у 1924 році. Церква виділялася своєю оригінальністю: це був єдиний в Буковині приклад використання барокового стилю у церковній архітектурі. Нажаль у своєму оригінальному первісному вигляді церква до наших часів не дійшла. У 1961 році в результаті попадання блискавки в церкві сталася пожежа, яка знищила її верхи. Те, що ми бачимо зараз: приплюснуті блискучі купола у старообрядському стилі – результат реконструкції на початку 90-х років ХХ століття.






За цвинтарем з правого боку вулиці Лук’яна Кобилиці стоїть римо-католицькій костел, високу вежу якого видно майже з усіх куточків Вижниці. Костел Святих Апостолів Петра і Павла побудований місці старого дерев’яного у 1876 році коштами вижницького магната вірменського походження Григорія Айваса.




Могилу фундатора храму можна побачити біля храмової стіни костелу.




Святиню освячено 1887 року, у 1946 році її закрила радянською владою, а на початку 90-х храм повернути римо-католицькій громаді. У костелі проходило вінчання батьків видатного українського письменника Юрія Федьковича – Анни Ганицької та Адольфа-Адальберта Гординського.




З майданчику перед костелом можна насолодитися панорамою нижньої частини міста.






Далі по вулиці за костелом знаходився старий єврейській цвинтар, на місці якого совєти збудували стадіон. Незабаром побачимо блискучі бані Свято-Троїцької православної церкви, з будованої протягом 1997 – 1998 років.




Поруч з нею – відбудовується греко-католицький Троїцький храм. Стару греко-католицьку церкву знесли у 70-роки минулого століття на її місці побудували сучасну п’ятиповерхівку.
Старий будиночок поруч із церквою:




Південно-західна околиця Вижниці – колишнє село Рівня, а зараз – присілок, що входить у межі міста. Сюди можна потрапити, якщо в кінці вулиці Січових Стрільців повернути ліворуч. За містком через Виженку праворуч головна дорога уходить праворуч на Кути, а до Рівні – прямо. Центральна вулиця присілка названа на честь уродженця Рівні – видатного українського співака останніх трьох десятиліть ХХ століття Назарія Яремчука.



Вулиця приведе нас до «Смерекової хати» - музею-садибі народного артиста України. Типово буковинський одноповерховий будиночок Яремчуків з високим черепичним дахом знаходиться в центрі присілка ліворуч від дороги.




За садибою, де пройшли дитинство і юність Назарія Яремчука, доглядає його старша сестра Катерина Назарівна, яка з радістю розповість відвідувачам про брата, якій був порядною, гостинною та доброю людиною, про його становлення, як виконавця. В музеї можна побачити сімейні реліквії родини Яремчуків, сценічний костюм, фотографії та особисті листи видатного маестро, журнальні та газетні статті, зібрані друзями, однокурсниками, вчителями та музикантами, які розповідають про життєвий шлях Яремчука.




Оглянувши музей, повернемося трошки назад. Напроти корпусів пансіонату «Черемош» праворуч вгору йде вулиця Петра Сагайдачного, яка виведе на нас на околицю Рівного. Тут, на косогорі стоїть видатна пам’ятка дерев’яної гуцульської архітектури – Дмитрівська церква, яка, нажаль, не потрапила в перелік архітектурних пам’ятників державного значення. Хоча її архітектурна цінність значно вище за її сестер з гірської частини Буковини.




Побудована у 1883 році, вона нагадує більш ранні дерев’яні храми Гуцульщини, що знаходиться по той бік Черемошу, на Івано-Франківщині. Проте, одночасно відрізняється від них відсутністю опасання та значним виносом бокових прибудов нави.




Церква тризрубна, триверха. Масивний восьмигранний купол над навою повторюється у вівтарній частині та над бабинцем, проте над ними ці куполи менші за розміром за центральний купол. Різноманітність силуету церкві та надає її розташування на схилі пагорба, внаслідок чого стіни мають різну висоту.




Дзвіниця:




Відразу за церквою починається тропка, яка веде до урочища Гуцулового, де любив гуляти Назарій Яремчук. Тут, серед скал журчить джерело, прозване в народі «Назаровою криницею».

 
Comments 
18-е-серпень-2009 02:20 pm (UTC)
"Сьогодні майже нічого не нагадує про те, що будівля кінотеатру колись була синагогою. "
В нас у Чернівцях та ж ситуація - з синагоги у кінотеатр :) Цікаво, це що, стандарт такий був?
18-е-серпень-2009 02:42 pm (UTC)
Не лише синагоги. Так, декілька костьолів на Буковині теж були переобладнені на кінотеатри.
This page was loaded вересень 20-е 2014, 5:55 am GMT.